Мої вірші

Дощ шумить,
і я сумую- не почую,
я знаю, що не буде більше тих
важливих,безтурботних слів
із вуст такої рідної людини.

Спіймати б мить,
хвилину ту, яку ціную
по-справжньому,хоч біль вже стих
від тих шалено-божевільних днів,
але насправді - то минуло півгодини.

Далеко зник -
туманом ліг
той березнево-лютий ранок
і ти до нас, до мене і життя
востаннє з сонцем посміхнувся.

Ось той вже звик
та й інший зміг.
Заграє барвами світанок,
А потім знову сон і забуття,
Аж поки живосік весняний
в жилах ворухнувся.
березень 2017
***

Тихо замітає стоптану дорогу,
Смуток вже зникає,ледь тремтять тривоги...
Тільки, сніже білий,скільки не метися,
Не сховаєш болю, він ще залишився.
Чим би ти не сипав полум'я вогняне,
Наче від вугілля, лиш сильнішим стане,
Може й не загасне жарище ніколи,
Хай собі потроху терном серце коле,
Може так і треба,завжди пам'ятати,
Щоб нової стежки в полі не стоптати...
2009
***

Я впаду тобі під ноги снігом білим-білим,
Скажуть сни мої тривожні: "Ми ще ледве вірим "
Застелю стежину пухом,стоптану щоденно,
Стане сонце вдвох ділити чимось незбагненним.
  
Вкрию всі дерева сірі,щоб не чули вітру,
Розмалюю дощ по вікнах, і рубці всі витру

Плачте ріки, смійтесь трави,
Закружляю в танці, в небі і впаду на землю,
Шкода,що тебе від серця вже не відокремлю.

А мені б лиш долетіти до обличчя твого,
Доторкнутись і згубити всі свої тривоги
Хоч на мить, а потім річкою по скронях
Станути, аби не впасти у твої долоні.
***

Серце гіркне від забави,

Від іронії ідей –

Від людей чи нелюдей?

В щастя дивна є канва,

Хтось не грає й виграва.

Хтось не вміє, а літає

Й розмовляє з водограєм.

Смійтесь трави, плачте ріки

Від надмірної опіки

Затушованих повік

Так як є, невже навік?

Пролягло каміння всюди,

Озирніться справжні люди,

Позбирайте крихти душ,

Й уникайте чорних туш!!!

***

Ватяне скрипіння

Чую під ногами,

Ніжне божевілля

Пролягло між нами…

Серце побіліло,

Стало холодніше,

Хай би вже зболіло,

Хай би вже скоріше

Вій, мети, метися

Зимове насіння,

Хай мені насниться

Весняне прозріння…

Зима 2006 р.

***

Дощить, дощить

Кудись біжить

Моя вузенька доріжка.

Пече, пече

Мені і ще

На серці сумно, зовсім трішки.

Біжиш, біжиш

Лиш не облиш

Наздоганяти наше щастя.

Життя – шиття –

Без вороття,

Як розпочав – таке і вдасться!

***

Усе, як було,

Тільки серця тепло

Відчуваю сильніше й сильніше.

Усе, як колись

Лишень не спинись –

Ввосени почуттям прогорівши…

Усе, як завжди,

Тільки знову не йди,

Бо вже не зумію чекати.

Усе, як було,

Тільки серця тепло

Я не зможу сховати за грати.

2006

***

Чому не зрячі бачать сяйво!?

Німі уміють так сказати!?

Що наше слово буде зайвим!

А хочеться так само помовчати…

Чому любити, той лиш вміє,

Який пізнав страждання смак?!

І той не зрадить чистій мрії,

Хто рідко чує слово: «Так!»

Чому ми мовчки йдем на страту

До власних мрій, переконань.

Така ось є висока плата –

Без бою вдатись до зітхань?!

Сказати легше, ніж зробити,

Але якби хтось захотів,

Йому би теж вклонились квіти

Й вогонь горів би, а не тлів…

***

Все голосніше дзвонить дзвін,

Але не чують дзвону люди,

Так гірко й тяжко дзвонить він,

Невже так завше буде?

Хтось тягне очі до зірок,

Хтось опускає їх до низу,

А хтось опускає їх до низу,

А хтось іде й за кроком крок

В вогонь озлоби підкладає хмизу.

2003 р.

***

Марення сонне

В Всесвіті тоне

Плаче димком сірника.

Хай собі плаче,

Щось хіба значить

В натовпі людська рука?

Кинуте в ноги,

Серед дороги,

Наче непотріб, сміття.

Що тепер важить?

Що переважить?

Людське коротке життя?

Ходиш по болю,

Ходиш по волі,

В небі не бачиш небес.

Де ж той світанок?

Весь до останку

Під безнадією щез?

Ні, я ще бачу,

Гідність не плаче,

Носить в руці сірника.

Черкайте люди,

Бийте у груди,

Кожна потрібна рука!

2014

***

Іржа

                                                                     Залізом чужих молотків

У серце вбиваються цвяхи.

Хтось скаже, що він не хотів,

А хтось прошепоче: «Невдаха»…

Кривавим потоком тече

Словесна отрута людини.

Хтось інший підставить плече –

Такий же ні в чому невинний!

Іржа – не залізо вкриває,

А руки, думки і серця.

Хто знає? Хто знає? Хто знає?

Чи довго до того кінця?

Червоно-жовтаві  жалі

Наспівують частії зливи.

Їх чують лише скрипалі,

А бачать «осліплені» ниви…

Зимовий сон

Мабуть, сьогодні не засну,

Занадто світло вже яскраве,

Занадто стало вже цікаво,

Який той замок на піску?

На мить лише, лиш на хвилинку

На березі босоніж стану,

У хвилі збурені загляну

І не шукатиму весну.

На мить одну, всього на мить

Волосся вітер приголубить,

І поцілунком ледь у губи

Вечірню зірку підпалить.

Палай. Гори, зігрій, світи.

Хай боляче, аби лиш не байдуже

Куди прямуєш, дивний друже?

- Туди мені не можна йти.

Пройду я тільки по пекучих

Слідах невпевнених твоїх.

Не знаю, твій чи мій це гріх  

Чи вікон змерзлих і плакучих?..

2014

***

Хтось, як ніч мовчить

Темно і глибоко

Хтось, як сиві гори

Гордо і високо.

Хтось мовчить, як небо

Без межі, без краю

Хтось мовчить, як море

Чайкою без граї.

Хтось мовчить і грає
Менуети й гами,

Хтось мовчить малюнками

Я мовчу віршами

Січень 2005 р.